Сайт вчителя історії Коваленко Олесі Анатоліївни

     Державний історико-культурний заповідник “Качанівка” створено в 1981 році на основі палацового ансамблю і парку дворянської садиби, яка була заснована в 1770-х роках, і яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглися в комплексі.

       Качанівський ансамбль – один з найбільших, найяскравіших взірців садибної архітектури, суголосний найкращими традиціями світового палацо-паркового мистецтва. Ця окраса України розташована на південному сході Чернігівщини в Ічнянському районі, на берегах чарівної річки Смош.

       Садиба була заснована відомим російським полководцем, П.О.Румянцевим-Задунайським (1725-1796) як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. Тоді ж за проектом російського архітектора Карла Бланка, український зодчий Максим Мосцепанов  вибудував розкішний палац у романтичному стилі та спланував регулярний парк при ньому.

       Другий будівельний період садиба переживає в 1808-1824 роках за нових власників – українського поміщика Григорія Почеки (1765-1816) і його дружини Параски Андріївни ( за першим шлюбом Тарновської). Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначенням, закладається пейзажний парк.

       Після вступу в 1824 року у володіння Качанівкою поміщиків-меценатів Тарновських, починається більш цікавий період, що продовжувався більше 70-ти років і приніс славу цьому чарівному куточку малоросійського краю як своєрідному культурно-мистецькому осередку , який приваблював кращих представників творчої інтелігенції. Цьому сприяло архітектурно-художнє середовище, привітна гостинність господарів і чарівна неповторність української природи, уособленої у величезному садибному парку площею понад 600 га.

       В Качанівському альбомі для гостей залишили автографи М.Гоголь, П.Куліш, М.Костомаров, М.Максимович, Г.Барвінок, художники Л.Жемчужніков, О.Волосков, А.Горонович, В.Рєзанов, М.Врубель, М.Бодаревський, брати В. і К.Маковські, відомі історики Д.Яворницький, О.Лазаревський, М.Маркевич, Г.Житецький, багато інших славетних митців, вчених, громадських і культурних діячів. Всього ж в альбомі більше 600 автографів.

     Качанівка відігравала виключну роль у творчості багатьох відомих митців того часу. Впродовж 1836-1838 років в садибі проводив літні вакації талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штенберг, який тут написав кращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.

     Літом 1838 року в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глинка. Тут він писав пісні, романси, кантату на честь Г.Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро. Після від’їзду Глинки в садибі назавжди утвердився культ композитора. І зараз на пагорбі, біля Майорського ставу, стоїть струнка, білокам’яна альтанка, названа його іменем, як символ російсько-українського культурного єднання. Знаменно, що Тарас Шевченко у травні 1843 року, під час своєї першої подорожі по Вкраїні, їхав з Петербурга прямим призначенням у Качанівку, куди перед тим переслав свою кращу картину «Катерина». Останній візит Великого Кобзаря в Качанівку датовано 21 серпня й859 року, коли він залишив в альбомі автографів запис: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла…» В садибному парку збереглася галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. Неподалік височіє могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т.Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.

       Свого розквіту Качанівка досягає в період господарювання Василя Тарновського-молодшого (1837-1899). Відомий ліберально-громадський діяч, фанатичний колекціонер українських старожитностей, істинний меценат і патріот України Василь Васильович перетворив садибу у справжню архітектурно-художню перлину, яка і сьогодні вражає відвідувачів своєю величчю і чарівністю. Дві пристрасті жили в ньому – садибний пейзажний парк і колекціонування. Обидві справи він виконав у повній мірі, чим заслужив вдячність нащадків.

       Качанівський парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Та не в розмірах його унікальність, а в тому, що він увібрав у себе все найкраще, чим багате світове паркове мистецтво і українська природа. В різноманітті кольорів і пахощів, в кришталевій чистоті джерел, в дзеркальній гладі великих і малих ставків (площею 125,63 га) зачаровує парк своєю неповторною красою. Тут збереглися паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання і Вірності, «Романтичні» руїни на березі Великого ставу, які є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва ХVІІІ ст.. В парковому масиві нараховується понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу – ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, птелея, катальпа.

       Колекціонуванням В.В. Тарновський захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були: шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського,козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху. Не менш цінним був і шевченківський розподіл, який нараховував 758 одиниць.

        Це був справжній музей українознавства, заповіданий колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій. Качанівська колекція оцінювалась сучасниками в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Насправді ж, вона була й залишається, хоч і в розрізненому вигляді, безцінною.

        Інтерес до колекції привів у Качанівку 1880 року Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник з натхненням змальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, захоплено працював над картиною «Вечорниці».

       Значні витрати на благодійництво й колекціонування, широкий спосіб життя, прийнятий в Качанівці, поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати викохану садибу міліонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату, Павлу Харитоненку (1852-1914). Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з’являються нові садибні будівлі, більшість із яких збереглася до наших днів. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садиба була електрифікована і телефонізована.

        Останніми господарями садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів. При них садиба, як і раніше, процвітала. Тут розміщалася картинна галерея,

велика бібліотека, зберігалися кращі традиції минулого, гостювали цікаві люди, зокрема художники М.Добужинський і Петров-Водкін. Але культурне життя Качанівки поступово завмирало.

        1918 року садиба була націоналізована Радянською владою. З 1925 по 1933 роки в Качанівці розміщувалася дитяча комуна ім.Воровського.

         Надалі садибний комплекс використовувався в оздоровчо-лікувальних цілях.

         Час не пощадив цю славну в минулому перлину національної історії та культури. Протягом останніх десятиліть палацо-парковий ансамбль приходив в запустіння, руйнувався, втрачав колишню велич і красу.

         І тільки після оголошення його заповідником, слава Качанівки починає відроджуватись, її високі естетичні якості гідно поціновані вітчизняними та іноземними спеціалістами. Садиба не втратила своєї чарівності. Як і раніше, вона приваблює, захоплює, іноді навіює смуток і зажди дарує щастя від спілкування з прекрасним.

       Палацо-парковий ансамбль Качанівки включено в Державний реєстр

Національного культурного надбання, до національної системи туристичного маршруту «Намисто Славутича». Екскурсійно-туристичне значення Качанівки підсилюють розташовані неподалік інші цікаві пам’ятки садибної культури ХІХ ст. – знаменитий дендропарк «Тростянець», палацо-паркові ансамблі в Сокиринцях і в Дігтярях. Враховуючи велике значення Качанівки у справі збереження особливо цінних об’єктів історії, культури, архітектури, що унікально поєднані з ландшафтом, Указом Президента України від 27 лютого 2001 року заповіднику надано статус Національного.

      Зусиллями нащадків колишніх господарів садиби Тарновських, що проживають у Великобританії, Німеччині, Києві створено і активно діє Міжнародне товариство «Друзі Качанівки», яке ставить за мету залучення коштів та спонсорів до сприяння відродженню палацово-паркового ансамблю, і перетворення його на міжнародний культурний центр.

       Запрошуємо всіх небайдужих до долі Качанівки і національної культурної спадщини, до співпраці з Товариством та безпосередньо із заповідником.

ХРОНОЛОГІЧНА СХЕМА ЗМІНИ ВОЛОДАРІВ КАЧАНІВКИ

    І.  1700-1772 рр.

ПЕРІОД СТВОРЕННЯ І РОЗВИТКУ ХУТІРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ З МЛИНАМИ

1700-1709 рр. генеральний осавул Іван Ломиковський.

З 1710 рр. графи Владиславичі (Рагузинські).

До 1744 рр. Федір Болгарин і Фома Мачеман (ніжинські греки).

1742-1749 рр. Каченівський Федір Іванович.(Півчий «двора Его Императорского Величества»).

1749-1722 рр. Каченівський Михайло Іванович, секунд-майор.

    ІІ.  1772-1918 рр.

ПЕРІОД ДВІРЦЕВО-ПАРКОВОГО АНСАМБЛЮ Й РОЗКВІТУ САДИБИ

1772-1796 рр. Румянцев-Задунайський Петро Олександрович, граф, генерал-фельдмаршал.

1796-1808 рр. Румянцев Сергій Петрович, граф, син Румянцева-Задунайського.

1808-1816 рр. Почека Григорій Якович з дружиною Параскою Андріївною (за першим чоловіком Тарновською).

1816-1824 рр. Почека Параска Андріївна, вдова Почеки Г.Я..

1824-1853 рр. Тарновський Григорій Степанович, дійсний статський радник, син Почеки П.А. від першого чоловіка.

1854-1866 рр. Тарновський Василь Васильович(старший), двоюрідний племінник Тарновського Григорія Степановича.

1866-1897 рр. Тарновський Василь Васильович (молодший), син Тарновського В.В.(старшого)

1897-1914 рр. Харитоненко Павло Іванович, міліонер-цукрозаводчик. Дворянин.

1914-1918 рр. Харитоненко Олена Павлівна, старша дочка Харитоненка П.І. та Олів Михайло Сергійович, її чоловік.

     ІІІ.  1918-1835 рр.

ПЕРІОД РУЙНАЦІЇ Й ПОГРАБУВАННЯ

1919-1925 рр.

- Чернігівський губернський відділ народної освіти.

- Ніжинський окружний відділ народної освіти.

- Лісгосп.

1925-1935 рр.

- Дитяче містечко ім.Воровського (в системі Ніжинської Окрнаросвіти)

-Окрправління ВУСМР.

1945-1953 рр.

- Військовий госпіталь в\ч 25060.

- Курорт для лікування інвалідів війни офіцерського складу (в системі Міністерства охорони здоров’я УРСР)

З 1948 р.

- Прилуцький лісгосп (400 га зі ставками).

З 1950 р.

-Качанівський держриброзплідник.

      ІV.  1953-1981 рр.

ПЕРІОД ЗАНЕДБАННЯ

- Медичні лікувальні заклади.

- Прилуцький лісгосп.

-Держриброзплідник.

- Колгосп ім.Тельмана.

      V. З 1981 р.

ПОЧАТОК ВІДРОДЖЕННЯ

- Державний історико-культурний заповідник «Качанівка» ( в системі Міністерства культури України)

- РМС «Чернігівська»

- Колгосп ім.Тельмана.

- Прилуцький лісгосп – до 1986 р.

БУДІВЛІ, ЩО ЗБЕРЕГЛИСЯ

1. Палац з флігелями. Кін. ХVІІІ ст.-поч. ХХ ст..
2. Водонапірна вежа(при палаці). Др. Пол.. ХІХ ст..
3. Службові флігелі (на парадному дворі). Кін. ХVІІІ- поч. ХХ ст..
4. Альтанка з гротом (альтанка М.Глинки). Кін. ХVІІІ- поч. ХХ ст..
5. Будинок електростанції. Поч. ХХ  ст..
6. Будинок електротехніка (біля електростанції). ХІХ – поч. ХХ ст..
7. Будинок для службовців(казарма). Поч. ХХ ст..
8. Телятник (колишній службовий будинок). Др.. пол.. ХІХ ст..
9. Свинарник (колишня стайня). Др.. пол.. ХІХ ст..
10. Стайня для робочих коней. Поч. ХХ ст..
11. Корівник. Поч. ХХ ст..
12. Льодовня. Поч. ХХ ст..
13. Каретня. Поч. ХХ ст..
14. Будинок-квартира завідувача двору. Поч. ХХ ст..
15. Георгіївська церква. 1816-1828 рр.