Сайт вчителя історії Коваленко Олесі Анатоліївни

На формування проукраїнської політики великий вплив мав фаворит імператриці Єлизавети  Петрівни  Олексій Розумовський. Він народився в козацькій сім’ї в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку. Почувши у церкві гарний голос вродливого молодого чоловіка, Вишневецький забрав його із собою в столицю, де за красивий голос його взяли в придворну капелу і там він привернув увагу Єлизавети. Вона була зачарована співом молодого козака.

Маркіз де ла Шетарді (посланник французького короля), добре обізнаний про закулісні справи двору, писав: «Некая Нарышкина, вышедшея с тех пор замуж, женщина обладающая большими аппетитами и приятельница цесаревны Елизаветы, была поражена лицом Розумовского, случайно попавшего ей на глаза. Оно действительно прекрасно. Он брюнет с черной, очень густой бородой, а черты его, хотя и несколько крупные, отличаются приятностью, свойственной тонкому лицу. Он высокого роста, широкоплеч… Нарышкина, обыкновенно, не оставляла промежутка времени между возникновением желания и его удовлетворением. Она так искусно повела дело, что Розумовский от нее не ускользнул. Изнеможение, в котором она находилась, возвращаясь к себе, встревожило цесаревну Елизавету и возбудило ее любопытство. Нарышкина не скрывала от нее ничего. Тотчас же было принято решение привязать к себе этого…человека.»

Наблизивши Розумовського до своєї особи, Єлизавета спочатку перевела його з співаків у придворного бандуриста, а потім він став гоф-інтендантом, одержавши під своє начало двір і всі маєтки благодійниці.

Розум, ставши впливовим придворним і перетворившись у Олексія Григоровича Розумовського, залишився доброю, скромною, мудрою людиною. Він любив свою матір, турбувався про брата і трьох сестер, посилав їм гроші, приймав своїх земляків, що приїжджали в Петербург, і прагнув нікому не робити зла.

Йому були чужі двірцеві інтриги, політичні ігри, підступність, хитрість. Він не зрадив собі протягом усього життя. Цими якостями він прихилив до себе багатьох вельмож і аристократів. У числі його друзів опинилося багато родичів Єлизавети Петрівни і сама вона, здавалося, перейняла спосіб його життя і характер стосунків, властиві її «другові нелицемірному», як в одному з листів називала свого коханого.

У листопаді 1741р.,здійснивши двірцевий переворот, Єлизавета стала імператрицею. Нове царювання розпочалося з роздачі нагород і добродіянь фаворитам і змовникам.

Олексій Розумовський став дійсним камергеном і генерал-поручиком, кавалером ордена Андрія Первозванного, обер-єгермейстером, графом. 1742р. Єлизавета Петрівна і Розумовський таємно обвінчалися в невеличкій церкві підмосковного села Перово. Обряд виконав її духівник Федір Якович Дуб’янський. На пам’ять про вінчання на куполі церкви навколо основи хреста була встановлена декоративна царська корона.

Наталія Дем’янівна, мати Олексія Григоровича, його сестри- Агафія, Анна, Віра і молодший брат Кирило жили на хуторі Лемеші Козелецького повіту. Мати тримала корчму, син пас худобу, а сестри вийшли заміж. Вони були викликані в Петербург, але невдовзі, одержавши маєтки, повернулися на Україну. В столиці залишився тільки Кирило, возведений в 1744р. у графський титул.

Він, пасивний політик, не дуже втручався у справи Росії. Та не був байдужим до України. Завдяки О. Розумовському царський двір стає прихильнішим до прохань з Гетьманщини. Мрія козаків про повернення посади гетьмана невдовзі, завдяки його турботам, збулася.

Розумовський сприяв організації  поїздки Єлизавети Петрівни в Україну (1744), під час якої козацька старшина за його підтримки переконала царицю відновити гетьманство.

За його активної участі відновлено Київську митрополію.

1747р. Єлизавета видала грамоту про обрання гетьмана. У лютому 1750р. у Глухові відбулися вибори. Українська старшина проголосувала за майже невідомого їй 26-річного графа Кирила Розумовського, брата Олексія Розумовського.

Чоловік імператриці перед цим подбав про освіту для брата. Той навчався в Європі. Повернувшись до Петербурга, 23-річний юнак став президентом Академії Наук.

5 червня 1750р. Єлизавета зобов’язала Розумовського відновити Батурин «и иметь там гетьману свою резиденцію».

13 березня 1751р. новий гетьман присягнув імператриці. Отримав від неї золоту булаву, білий прапор з російським гербом, бунчук, печатку і срібні литаври.

Гетьман пройнявся долею рідного краю, його минулою славою. Це сприяло становленню його як керманича України, охоронця її прав та свобод. Так, на прохання К. Розумовського видано сенатський указ від 13 травня 1756р., згідно з яким російським урядовцям наказувалося, щоб вони «без ведома его, гетманского и Генеральной войсковой канцелярии… малороссиянам напрасной обиды, озлобления и безчестия не приключали: ибо де они должны быть судимы в Малороссийских судах и по малороссийским же правам»

Дуже дбав К. Розумовський про вдосконалення в гетьманщині судових процедур, перекладу іноземних правничих документів.

Одержавши в рангове володіння велику кількість земельних угідь і маєтків, Розумовський роздає старшині багато сіл і сотенних містечок. Не забуває він і своїх родичів.

У 1751р. повідомив свою «милостиву государиню матінку Наталію Дмитрівну про те, що виділив їй у вічне і спокійне володіння містечка Носівку і Кобижчу з усіма в них мешканцями і посполитими людьми… грунтами і угіддями.» а наприкінці 1753р. виклопотав для свого родича Петра Івановича Розумовського чин полковника і командувача Ніжинським полком.

На прохання гетьмана імператриця дозволяє безмитну торгівлю між Росією і Україною.

Усе це вимагало довгої присутності гетьмана у Петербурзі, Москві. Та не тільки цим можна пояснити тривале перебування К. Розумовського у Росії. Становище гетьмана дуже залежало від позицій при дворі його брата Олексія, перебування при владі цариці Єлизавети.

До речі, місто Ніжин Чернігівської області  має відношення до подій, пов’язаних з воцарюванням Єлизавети Петрівни. Точніше у Ніжині завершилася кар’єра одного з головних організаторів перевороту 1741 року- сержанта гвардійського Преображенського полку,колишнього дрезденського маклера і ювеліра Петра Грюнштейна. У вересні 1744 р. Грюнштейн опинився з групою лейб-компанців (учасники змови) у Ніжині, де жила мати О.Г. Розумовського, побив палками одного з її зятів – бунчужного товариша Власа  Климовича за те, що той не уступив дорогу його кареті. «Сгоряча он хулил семью Розумовских  нечестивими словами и грозил побить и саму Наталию Демьяновну»( а вона як –не-як доводилася імператриці свекрухою ). …»Не обращая внимания на просьбы и сльозы Натальи Демьяновны, Грюнштейн неистовал до тех пор, пока прибежавшие козаки не побили его палками и не повязали…», - читаємо в справі Грюнштейна.

 Імператриця відправила Грюнштейна в заслання вУстюг, звідки він повернувся в Петербург тільки в 1762р. але в столиці не залишився, а виїхав в одне з подарованих йому маєтків.

Розумовський дуже любив свою Батьківщину, він зумів прищепити таку ж симпатію до України й цариці Єлизаветі.

На початку 1760-х років сталося те, що передбачали друзі Розумовського. Через красу юного Шувалова Розумовський втратив роль коханця, але не міг бути віддалений від імператриці як чоловік.  Аж до самої смерті Єлизавети він користувався колишніми відзнаками та шаною.

 Після смерті морганатичної дружини вийшов у відставку. Жив у збудованому для нього Анічковому палаці у Петербурзі. Оскільки вважав, що не може розраховувати на благовоління нового царя Петра ІІІ, за російським звичаєм, подарував тому з нагоди його переїзду в Зимовий палац прекрасну палицю і мільйон карбованців. Через кілька місяців ПетраІІІ скинули з престолу та вбили. У двірцевому перевороті Катерини ІІ Розумовський участі не брав.

Залишений  без впливової підтримки, гетьман Кирило Розумовський невдовзі втрачає свої позиції

У грудні 1763р К. Розумовський разом зі старшинами проводить з’їзд, де обговорюють чолобитну до Катерини ІІ з проханням відновити давні права України .

Вони підготували « Прохання малоросійського шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії»: дозволити «вільне обрання гетьмана», відновити традицію укладення при його  обранні « договірних статей», запровадити «сейм або генеральну раду», трибунал, повернути українцям відібрані землі, встановити митний кордон між Гетьманщиною й Росією, звільнити Україну  від утримання російських полків, відкрити у Батурині університет, повернути борги тощо. Це було настільки радикально , що дехто із старшин побоявся підписати чолобитну.

Нова цариця Катерина ІІ тоді писала генерал-прокурору князю Вяземському: «Малая Россия (и другие сепаратныя области) суть провинции, которые правятся конфирмованными им привилегиями; нарушить оныя отрешением всех вдруг весьма непристойно бы было; однакож и называть их чужестранным и обходиться с ними на таком же основании есть больше нежели ошибка… Сии провинции надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб оне обрусели и перестали бы глядеть как волки к лесу. К тому приступ весьма легкий, если разумные люди избраны будут начальниками в тех провинциях. Когда же Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтобы и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство».

Невдовзі Катерина ІІ позбавила К.Розумовського гетьманського уряду, скасувала гетьманське правління і оголосила  про створення Малоросійської колегії.

Олексій Розумовський прожив ще кілька років за правління Катерини ІІ, шанований усіма , хто його знав. Він рідко відідував двір , але був дуже задоволений , якщо придворні збиралися у нього. Сама імператриця Катерина ІІ відвідувала його іноді.

Як писала про Олексія Розумовського у своїх записках Катерина ІІ, «не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обсипаний почестями, він не вирізнявся гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність , але був крутим і важким на руку у нетверезому вигляді»

Сучасники також зазначали , що граф « був ласкавий, поблажливий, привітний у поводженні з молодшими , любив клопотатися за несчасних, і користувався загальною любов’ю.»

Такі були загалом недостиглі плоди, що виросли з пристрастного кохання козака й імператриці…   

 Олексій Розумовський помер 7 липня 1771року. Похований у Благовіщенському соборі Олександро-Невської лаври.казали, що він мав кілька дітей від імператриці, а вона- кілька коханців. Як вважає сучасна дослідниця Л.Васильєва, ці плітки розпускала Катерина ІІ, щоб прикрити свої гріхи.

Єлизавета ж була хворобливою жінкою, страждала епілепсією.