Сайт вчителя історії Коваленко Олесі Анатоліївни

М. В. Гоголь та Ніжинська гімназія

4вересня (ст,ст) 1820р. в Ніжині була відкрита Гімназія вищих наук.

Попечитель гімназії князь О.Г.Кушельов-Безбородько разом з першим її  директором Василем Григоровичем Кукольником, провели підготовчу роботу щодо добору викладацьких кадрів, забезпечення матеріальної бази. Цей процес продовжив І.С.Орлай, який і працював її директором з 1821 по 1826р

У гімназії працювало чимало добре підготовлених викладачів.Серед них професори математичних і природничих наук К.В.Шапалинський,римського,а потім і природного права М.Г.Бєлоусов,французької словесності І.Я.Ландражин, німецької словесності Ф.І.Зінгер, латинської словесності С.М.Андрущенко природничих наук М.Ф.Соловйов, малювання художник К.С.Павлов та інші.

Атмосфера Ніжинської гімназії вищих наук сприяла виявленню творчих здіб-ностей, які уже потім по-різному знаходили свій розвиток. Найбільш талано-виті стали пізніше професійними літераторами, інші залишилися любителями і творчістю займалися у вільні від служби хвилини.

    Гордістю Ніжинської вищої школи є Микола Васильович Гоголь , який навчався в гімназії з 1травня 1821 по 27 червня1828 року.

  Народився Микола Васильович 1 квітня 1809року на благословенній талантами полтавській землі в селі Великі Сорочинці. Саме сюди приїхала його мати до лікаря Трохимовського, оскільки дуже хвилювалася за майбутню дитину. Стоячи перед образами Святого Миколи Чудотворця у Диканській церкві, дев’ять місяців тому вона вимолила цю дитину. Хлопчика тому й назвали Миколою.

    Дитячі роки майбутнього письменника пройшли у родовому маєтку Гоголів-Яновських – селі Василівці.

     Гоголь походив із старовинного дворянського роду, всі члени якого відзначалися надзвичайною обдарованістю. Його дід Опанас Дем’янович, закінчив Київську духовну академію, володів шістьма мовами. Бабуся , Тетяна Семенівна, гарно малювала. Батько був освіченою людиною, любив театр, сам грав у виставах домашнього театру.

    Ріс Гоголь в оточенні талановитих і відомих людей.

    1818року Миколу віддали навчатися до Полтавського повітового училища, а в 1821-му –до Ніжинської гімназії вищих наук.

.   Писати    Гоголь почав рано. Як свідчать дослідники його творчості, перші  літературні кроки помітні в листах Гоголя до рідних,де зустрічалися дуже виразні характеристики знайомих, пейзажні зарисовки: « Ожидаю со дня на день сего времени (отъезда). Уже вижу милое сердцу, вижу вас, вижу милую родину, вижу тихий Псел, мерцающий сквозь легкое покрывало, которое я скоро сброшу, насладясь истинным счастьем,забыв протекшие быстро горечи.

Одна счастливая минута может вознаградить за годы скорбей.» (13червня 1824р.)

     Листи, спогади сучасників Гоголя, архівні документи дають можливість відновити те, що було створено автором майбутніх»Вечорів…» у стінах гімназії.

    У рукописному журналі «Метеор литературы, январь1826», Гоголь подає вірш « Новоселье», який передає його душевний стан після смерті батька.

 Серед інших ліричних творів Гоголя нагадаємо елегію « Непогода» ,баладу «Две рыбки».

    Гоголь, як і інші гімназисти, проявляв особливий інтерес до історії.

Деякі його ранні поезії відтворювали сторінки далекого минулого. Вірш «Битва при Калке» - це уривок з епічної поеми « Россия под игом татар», у якій відчувається ще вплив «Россиади» М. Хераскова. Поему Гоголь акуратно переписав у окремий зошит, прикрасив малюнками і переслав з Ніжина мамі у Василівку. Проте, коли він після закінчення гімназії від’їжджав до Петербурга, то забрав і поему. Подальша доля її невідома.

     Для одного з випусків альманаху «Метеор литературы» Гоголь підготував повість « Братья Твердиславичи». Написана вона була в романтичному дусі і присвячена життю давніх слов’ян. Високий стиль, абстрагованість подій не були сприйняті друзями Гоголя. « Перша прозова річ Гоголя,- згадував В.І. Любич-Романович,- була написана в гімназії і прочитана прилюдно на вечорі Редкіна. Називалась вона « Братья Твердиславичи, славянская повесть».

Наш гурток розніс її нещадно і вирішив негайно знищити. Гоголь не чинив опору і не заперечував. Він зовсім спокійно розірвав свій рукопис на маленькі

Клаптики і кинув у грубку, в якій горів вогонь. « У віршах вправляйся дружно порадив йому   тоді Базілі,-а прозою не пиши: дуже вже безглуздо ви ходить у тебе. Белетрист з тебе не витанцюється, це вже видно тепер».

   Як свідчить В.І.Любич-Романович, твори Гоголя не сприймалися серйозно його товаришами. І це не випадково. Гоголь уже в цей час відходив від принципів романтизму, його тягнуло до тем, які були пов’язані з життям простого народу. Побут Ніжина, його жителів, з якими Гоголь був добре обізнаний, давав йому можливість яскраво, в сатиричних відтінках змалювати обивателів міста. Тих героїв,які з’являються пізніше у його реалістичних повістях,ми зустрічаємо як у ранніх юнацьких творах, так і в його листуванні. Уже в цей час проявився його хист сатирика. Співучень Гоголя Г.С. Шапошников у своїх спогадах підкреслював: « його веселі і смішні оповідання, його жарти і самі шутки, завжди дотепні і гострі, без яких він не міг жити, настільки були комічні що й тепер не можу згадувати про них без усміху і задоволення».

Про цей своєрідний талант Гоголя говорили й інші гімназисти. У тому зізнався і сам Гоголь.

   Із ранніх його сатиричних творів відомі акровірш про гімназиста Ф. Бороздіна, епіграми «Насмешнику некстати», «Гицель-морда поросячья…» та інші.

   Особливою популярністю користувалась сатирична повість « Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», у якій розповідалося про життя міста, в тому числі і про грецьку колонію.

   Гоголь добре знав побут, звичаї, порядки у грецькій колонії, яка налічувавла на той час більше 1,5 тис. греків, мала свій магістрат, школи,суд. З деякими греками Гоголь підтримував дружні стосунки,особливо з К. Базілі. Гоголь помічав нерівність серед греків, чув про постійні сварки серед заможних купців  під час виборів у магістрат. Все це і знайшло відображення в його сатирі

« Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан». Повість не збереглася. Але про її зміст можна судити з спогадів Г.І. Висоцького та М.Я. Прокоповича.

   Перебуваючи у Ніжині, Гоголь віддав данину і романтизму. У березні 1829 року в журналі «Сын Отечества»(№12) він надрукував без підпису вірш «Италия», який привіз із Ніжина.

    У травні 1829р. Гоголь подав у цензуру свою поему « Ганц Кюхельгартен» і одержав дозвіл на її публікацію. Твір з’явився окремою книжкою під псевдонімом  В. Алов. На титульній сторінці була поставлена цифра-1827, це був не тільки рік написання поеми, а й останній  навчальний рік Гоголя в гімназії, пора «восемнадцатилетней юности».

   «Ганц Кюхельгартен»- це своєрідне самовираження Гоголя, яке визначалося його естетичною та громадською позицією того часу.

   Значне місце в житті Гоголя займав театр. Він віддавав театру чимало сил, часу і свій талант, був його душею. Гоголь-актор міг зробити найменшу роль у спектаклі помітною.

   Після закінчення гімназії Микола Васильович приїздить до Петербурга.      

Думка про літературну працю не покидає його. Він наполегливо шукає теми для своїх творів. У цей час Гоголь пише в листі до матері: «Дорога моя матінко!Ви маєте тонкий ,спостережливий розум ,ви багато знаєте про звичаї й традиції малоросіян наших,і тому,я впевнений,ви невідмовитеся повідомляти мені їх у нашому листуванні. Це мені дуже потрібно.   

У наступному листі я чекаю від вас опису повного вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт.» так народжувалися «Вечори на хуторі біля Диканьки»-твір, який вийшов друком у 1830році й зробив Гоголя знаменитим. Здійснилась ще одна його мрія: він увійшов у коло відомих літераторів, познайомився з О.Пушкіним, В. Жуковим, О. Дельвігом та багатьма іншими. Усі були у захваті від яскравих характерів, щирого й чистого українського гумору, захоплюючих історій із життя малоросів.

   Та доля послала Гоголю наступне випробування. Він витратив багато сил на те, щоб влаштувати своїх сестер у Патріотичний інститут. Через матеріальну скруту Гоголь читав там лекції, це давало змогу оплачувати навчання сестер. Однак ще більших мук він зазнав у творчих пошуках, оскільки не знав, яким шляхом йти далі.

   Поїздки Гоголя в Україну, до Києва, у рідну Васильківку зігріли і заспокоїли  його душу. У давній руській столиці разом зі своїм другом М. Максимовичем, професором університету і збирачем народних пісень,він гуляв київськими вулицями, любив підніматися на Володимирську гірку, сидіти коло Андріївської церкви. Під час цієї поїздки Гоголь прочитав «Історію русів», «Історію Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, записав багато українських легенд, пісень. У рідній Василівці письменник із захопленням слухав розповіді про славних козаків, зокрема оповідки миргородського полковника Матвія Гладкого, який повернувся з турецького походу і привів із собою майже двісті визволених із полону козаків. Захоплювали його подвиги народних героїв- Северина Наливайка, Якова Остряниці та багатьох інших.

    Результатом напруженої роботи стали наукові розвідки «План викладу загальної історії», «Погляд на утворення Малоросії» та збірка «Миргород», що вийшла друком 1835року. Там було вміщено повість « Тарас Бульба», у якій письменник звернувся  до яскравих сторінок української історії-епохи козацтва. Цей твір Гоголь редагував протягом усього свого життя, кожного разу вносячи нові й нові зміни. Але повністю роботу завершити так і не зміг.

   Потім з-під пера митця вийшли «Петербурзькі повісті»,п’єса « Ревізор», поема «Мертві душі», «Вибрані місця із переписки з друзями».

    Останні роки життя Гоголь важко хворів. Деякий час він жив у Німеччині, Франції, Італії, лікувався там. Але його зболіла душа прагнула додому. У 1851році він востаннє приїхав у Василівку. Це було його прощання з рідною землею,що давала силу й наснагу.

    21 лютого М.В. Гоголь помер.